МАМИНИМИ СТЕЖКАМИ

  Людина і її справа

   Ірина Гузюк трудилася у Бродівському лісництві з молодих літ до самої пенсії – з добрим, як мовиться, хвостиком. Загалом набігло  цілих піввіку. Сімейні умови складалися так, що молодою часто мусіла брати з собою на роботу й маленьку доньку. Нелегко було. Але коли Леся підросла, стала міцніше на ноги, то й біда у лісові хащі втекла – Ірині тоді працювати стало легше.

     Донька дивилася, як працює мама, та й часто пробувала підставити їй своє молодцювате плече.

     Жіночки з розсадника в таких випадках не раз жартували: мовляв, тобі, Ірцю, треба норму на лісорозсаднику подвоїти, бо в чотири руки працюєте…     В чотири не в чотири, розмірковувала тоді Ірина Гузюк, а донька в неї росте звивиста, до роботи гаряча й спритна.

     Леся скінчила школу й могла після неї йти до матері на лісництво. Та мама наполягла на вищій освіті. Правду сказати, й Леся зовсім не опиралася, вчилася добре. Так опинилася у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини «Україна». Опанувала економічний фах.

     Та запах зеленої із срібним туманцем хвої, ошатне золото осінніх листяних дерев, рівні рядочки молодих дубочків та сосонок у розсадниках таки звабили її, а ще – поманив загадковими чарами ліс… І Леся рвучко переставила ногу через раму велосипеда й давай тиснути на педалі, напористо намотуючи на колеса всі шість кілометрів відстані від своїх Гаїв-Смоленських до офісу Бродівського лісництва.

     Гай-гай, недарма вона так любила у школі «Лісову пісню» Лесі Українки з її прадавнім фольклором,  народним мелосом, з розкішним гілляччям легенд, повір’їв з сивої давнини…

     За роботою час летить швидко. Нема вже на світі мами Іри.  Здається, ніби вчора бігала за її спідницею по шкілках в Дітківцях, Гаях-Дітковецьких…  А нині Леся Коб’ялковська – сама вже статна жінка і за її плечима чимала трудова біографія у Бродівському лісництві. Три десятки літ. Нині пару, замість мами, Лесі складає виробнича подруга Стефанія Цетнар.

     Леся уточнює, що Стефа непросто її подруга, а подруга старша, бо працює на окультуренні лісу вже 34 роки!

     Як на те, Стефанія Цетнар – людина для лісництва теж невипадкова. І її мама – Євгенія залишила тут вагомий хвойно-листяний «слід». І батько Станіслав Тимчишин працював у Бродівському лісгоспі…

     Від квітня до листопада «лісокультурниці» Леся Коб’ялковська і Стефанія Цетнар доглядають за  посівами в лісорозсаднику.

  • Це 30 гектарів площі, 80 грядок саджанців і сіянців, – зауважує лісничий Бродівського лісництва Олександр Римар.

     А ранньої весни і останній місяць осені садять ліс. Цієї весни посаджено три гектари лісу, і доповнено площу, яка займає п’ятнадцять гектарів. 

     Виростають на лісництві й два гектари молодих дубків, і великі площі сосни звичайної. Зустрінеш тут і липу, і аличу, і яблуню – це вже пожива для птаства, дикої бджоли…

     Поволі росте ліс. Часто на нього, в залежності від породи дерева, чекаєш півстоліття і багато більше. Але жінкам, залюбленим у свою професію, приємно споглядати, як тягнуться вгору зелені ниточки гілок з листочками та хвоєю. І Леся Кобялковська, і Стефанія Цетнар прийшли в лісництво на зміну своїм батькам. Їм також прийдуть колись на зміну нові покоління, садитимуть свої сіянці і пилятимуть могутні зрілі дерева, які вирощували дбайливі руки цих двох симпатичних працелюбних жіночок…

Ігор Табінський.

На фото автора: «лісокультурниці Стефанія Цетнар і Леся Коб’ялковська (справа).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *